Життя змінилося як, на жаль, і у багатьох, що не з екранів новин знають, що таке війна. Першу половину окупації Херсонщини були у Херсоні, потім вирішили поїхати до Нової Каховки, що було помилкою. Херсон деокупували, а ми залишилися «у полоні». Насилу виїхали з дитиною до Одеси. В окупації залишилися мої батьки. Півроку тому батьки вже зібралися виїжджати, але передчасно не стало моєї матусі …я не змогла попрощатися навіть з нею. 

Моя дитина досі думає що бабуся скоро приїде. 

Місяць назад ми ледь вивезли звідти мого батька, який досі не може прийти в себе. Втратили домівки, відчуття дому, захищеності, надію на майбутнє. За виїзд на підконтрольну територію витратили все до копійки, 

продали за безцінь машину, щоб заплатити перевізнику.

Ми вважали, що війна через пару днів скінчиться, ми просто пересидимо вдома і все. А коли в Херсон зайшли танки рф і почалися бойові дії, тоді стало смертельно лячно. Дитина сама побачила танки і сказала, що ворог хоче нас вбити. Вона чула все, і вибухи, і бачила як забирають сусідів з підʼїзду. Дотепер потерпаємо від психологічних труднощів. 

Дитина бачила смерть та катування (побиття / знущання).

Найстрашнішою для нас стала трагедія на Каховській ГЕС.