Ми з мамою жили у селищі Нововоронцовка Херсонської області. У нас там зараз лінія фронту. У нас фактично Нововоронцовка не захоплена, але наполовину вже зруйнована. Стріляють, багато людей виїхало, залишилося дуже мало.

Ми не вірили, що може бути таке. Вони ж такі товариші були для нас, їх тут ніколи не образили нічим, а вони нам таке зробили горе. Кожна сім’я постраждала. Ми одразу поїхали в село Грушівку Дніпропетровської області, а тоді менша донька забрала нас в Покров. Потім нам видали посвідчення тимчасово переселених. 

Були і блокпости, і перевіряли документи. Ми виїжджали машинами, у нас були перевізники, вивозили машинами усіх, хто бажав виїхати. 

Там, де ми залишили свій будинок, від будинку метрів за двадцять стирчить снаряд, пошкодження в будинку вже є. Майже всі сусіди повиїжджали, немає нікого. Світло пропадає, там порозбивані уже підстанції.

Налагоджують світло, буває, а іноді - немає. А тут нам близько до Нікополя, його обстрілюють сильно. Не знаю, як далі буде. Надіємося на краще: може, їх таки вигонять із нашої землі. Віримо в це. 

Як будемо всі живі-здорові, то все відбудується. Дуже багато прийдеться працювати. Ми - українці, можемо працювати і будемо працювати. Все одно ми переможемо.