Мені 44 роки, останні сім років живу в Запоріжжі. До цього проживала в Єнакієвому, працювала на металургійному заводі. Зараз працюю на «Запоріжсталі» провідним економістом. У мене є донька, їй 21 рік.

24 лютого якось незрозуміло все було. Почали телефонувати друзі і говорити, що почалася війна. Звісно, була тривога, переживали за людей, які були під бомбардуваннями в Маріуполі. У мене там дуже багато знайомих.

У нас не було нестачі їжі, води, ліків; усе було більш-менш гаразд. На щастя, всі мої близькі живі-здорові. З  Маріуполя виїхали всі, кого я знала. 

У нас ця війна триває вже десять років. Звісно, нервова система дає збій. Жити постійно в стресі дуже важко. Зараз, на жаль, ми живемо одним днем.