Іванна Фідик, 9 клас
Долішньолужецька гімназія Дрогобицької міської ради Львівської області
Вчитель, що надихнув на написання есе: Щупляк Марія Ярославівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів - це наче й небагато, коли ти живеш своє безтурботне життя: ходиш в школу, святкуєш день народження, подорожуєш з батьками та просто насолоджуєшся моментами. Але якими для мене були довгими останні 1000 днів, коли у моїй країні війна… Мої дні поділилися на моменти життя між повітряними тривогами, навчання в укриттях та планах лише на день, бо завтра може й не настати… Якщо новини, то лише із фронту, вільний час - щось зробити корисне на підтримку воїнів, молитва - лише за мир. За ці дні змінилося все: і я, і моє село, і моя країна, і я відчула, як швидко стала дорослою.

Перші дні війни були для мене найбільш страшними. Я була вдома, коли почулися перші вибухи, мама метушиться, плаче, завжди з кимось розмовляє, як виявилось з татом, він був у дорозі до Львова, просить його повернутися додому.

Тоді я не могла зрозуміти, що все це означає, і чи буде все так, як раніше. У новинах казали, що наші міста та села обстрілюють, президент оголосив про повномасштабне вторгнення, я бачила тривогу та відчай в очах моїх рідних, невідомість нас усіх ранила найбільше. Школа, друзі, плани на літо — все це стало якимось далеким і неважливим, адже ми не знали, що буде завтра. Кордони переповнені, страх огортав все більше і більше, але рідні стверджували, що з нами Бог, і покидати країну ми не будемо, адже тут наше все:  мова, звичаї, рідні, друзі, школа…

У найтемніші часи мені дуже допомагало спілкування з друзями — ми писали одне одному у месенджерах, ділилися страхами та підтримували. Це був важкий час, але я відчула, що разом ми сильніші.

Тоді я вперше зрозуміла, як важливо мати поруч тих, хто тебе розуміє і не дає впасти духом. Моральна та духовна підтримка є дуже важливою для кожного із нас. А ще молитва, молитва за мир, перемогу та захист наших воїнів.  

Протягом цих тисячі днів я не раз бачила приклади справжньої сили та мужності. Наші військові, волонтери, лікарі — вони є для мене героями, які ризикуючи власним життям, виборюють для нас свободу та можливість жити на своїй землі.

Зараз я продовжую мріяти про майбутнє. Моя мрія — щоб все це якомога швидше завершилося, щоб усі  дітки обняли своїх  батьків, яких розлучила війна, щоб не плакали матусі за своїми синами, щоб повернулися усі додому, щоб школи знову наповнилися дитячим сміхом, а по наших вулицях шпацерували галицькі шляхетні пари. Я вірю, що ми вистоїмо, і після цієї темряви настане світло.

Ці 1000 днів зробили мене сильнішою, і я знаю, що буду продовжувати йти вперед, незважаючи на труднощі.

Війна навчила мене цінувати життя, цінувати кожен день і кожну людину поруч. І я знаю, що після перемоги ми всі разом відбудуємо наші міста та села і будемо знову радіти мирному небу. Ці тисяча днів були важкими, але вони також стали шляхом до розуміння того, наскільки ми сильні. І я вірю, що попереду нас чекає нове, світле майбутнє.