Коли почалася війна, я жила в Маріуполі. Місто обстрілювали дуже сильно. Мій зять з першого дня вторгнення захищав Маріуполь, а я з донькою та онуком була вдома. Разом ми виїхали з міста двадцять четвертого лютого. Дорогою було дуже страшно і важко, в онука була температура тридцять дев’ять. Ми зупинились в Кременчуці.

Зв’язку з зятем довго не було. Пізніше ми дізнались, що його поранено, врятували його медики в Черкасах.

Перші пів року після виїзду я не могла спокійно спати. Перед очима постійно - картина зруйнованого Маріуполя. Весь час я думаю про загиблих знайомих та сусідів. Життя тисяч людей зруйноване назавжди.

Я хочу повернутись до рідного міста. Майбутнє я бачу в мирній Україні.