Мене звуть Олена. Ми з донькою приїхали до Львова з Миколаєва. Перші тижні війни для нас були дуже страшними, постійні бомбардування з літаків, артобстріли, ракетні удари. Ми ховалися, де можна було і в підвалі, але ставало все гірше і гірше. І вдень, і вночі постійні обстріли і вибухи. Коли донька почала себе погано відчувати, в неї був постійний страх, почались панічні атаки. Коли ми приїхали у Львів, то я записала доньку к психологу, якого вона відвідувала до жовтня. Донька потихеньку заспокоїлась. Вона пішла навчатися у Львівську школу і музичну також. Зараз ми орендуємо квартиру.

Страшними були бомбардування міста, коли виглядаеш з укриття та бачиш десант, який спускається на парашутах, бій, а я молюся, щоб вітер не змінився, тому що вони можуть приземлитися на наше укриття, а там 13 чоловік і більшість з них діти. Кожен день був як останній.

Я інвалід 3 гр.і було важко знайти мені лікі. Важно також, коли не знаєш, де взяти воду для пиття.