Мені 61 рік. Я жила з чоловіком у місті Оріхів Запорізької області. Першого травня був потужний обстріл. Ми сиділи в погребі. Наступного дня виїхали зі знайомими в Запоріжжя. Було шкода залишати все, що надбали за свої роки, але життя дорожче. 

Ми кілька разів навідувалися додому. Коли приїхали першого разу, побачили, що на даху будинку частково побитий шифер. Двір усіяний осколками. У садку – поламані дерева. У городі стирчав снаряд.

Через три доби приїхали ще раз. Виявилося, що був ще один приліт – залишилася вирва. Вибуховою хвилею вирвало виноград, відкинуло паркан і відчинило двері в будинку. 

На нашій вулиці немає нікого – нікому наглядати за будинком. Їздимо рвати бур’яни, щоб було видно, що житло не покинуте. Страшно, але іншому вибору немає. Чекаємо перемогу, щоб повернутися назовсім.