Харків’янка на пошкодженому авто змогла дістатися безпечного м’ясця у іншому регіоні

Ми дізналися зі звуків вибухів, що почалася війна. Потім все змінилося. Ми були вдома до 3 березня, потім виїхали з Харкова.

Цей тиждень, коли ми були там, був найскладнішим. Магазини не працювали, їжа закінчувалася, було дуже страшно. Ми сиділи в підвалі сусіднього будинку. У нас застарілі будинки, а поруч - новобудови, в яких підвали більш сухі та просторі. Ми поверталися додому, коли було затишшя, готували хліб, брали якісь продукти, які були вдома, і потім знову спускалися в підвал. На той час ще були світло та газ. 

Ми розуміли, що потрібно виїжджати, тому що було все важче і важче.

Неможливо було вийти на вулицю: йшли вуличні бої, нас обстрілювали артилерією.

У нас був власний транспорт, але він був пошкоджений. Ми знімали гараж, і коли обстрілювали цей гаражний кооператив, нам пошкодило автівку – не було вікон, дах був пробитий. Але ми все ж таки виїхали на ній в Дніпро. 

Там у нас були знайомі, котрі нас на тиждень до себе взяли, а потім ми знайшли там квартиру. Потім ми переїхали у Сумську область, в місто Ромни, і там знаходимося. 

Я їздила декілька разів додому. Потім ми замінювали вікна, тому що квартира постраждала: тріснули стояки, вилетіли вікна, міжкімнатні двері. І все поки так, поки що нічого не закінчилося, то ми додому не їдемо.

Я думаю, що війна закінчиться нескоро. Якось стало і легше – я говорю за Харків, тому що стало менше обстрілів. Люди починають якось жити, працює якійсь бізнес, але це не кінець, і я не знаю, коли він буде. З деякими родичами відносини стали кращі, з деяким  зовсім не спілкуємося, тому що різний погляд на війну. Дехто за кордоном. Дехто вважає що це для нього якийсь шанс, відносини дуже різні.