Добрий день, Святий Миколаю. Мене звати Настя. Мені 4 січня буде 15 років. Я з м. Коростень, Житомирської області. Нещодавно ми повернулися додому. А жили у Київський області, в селі Новосілки, коли були біженцями. Мені там подобалося гуляти біля ставка та у лісі. Друзів на жаль там не було, бо мене не випускали саму ходити гуляти, так як я маю інвалідність.

Війна дуже змінила життя нашої родини. Після бомбардувань нашого міста і сидіння у погребі стан мого здоров'я погіршився. У мене почалися напади. Лікарі поставили епілепсію. Я почала більше сидіти вдома, не ходити гуляти. Друзі, що у мене були, не хочуть зі мною дружити, бо один раз побачили, як у мене був напад. Мама втратила роботу. Найбільше я сумую за тим нашим життям, що було до 24 лютого. Я дуже вдячна тим людям, що нас прихистили переночувати, коли ми тікали з нашого міста. Ми тоді не знали, що і як робити. Це Люди з великою букви. Ми в них безкоштовно ночували. Вони нас пригощали їжею і все безкоштовно. Також я вдячна нашім воїнам, що захищають нашу країну.

Моя мрія, щоб скоріше закінчилася війна. Щоб люди плакали тільки від щастя. Щоб всі, хто хворий, одужали. А ще я дуже хочу великий записник- блокнот та гелеві кольорові ручки. Та дуже люблю солодощі. Але поки на жаль батьки не можуть мені це купити. Бо майже всі кошти йдуть мені на дорогі ліки та аналізи. Дякую, якщо прочитаєш мого листа.