Івасюк Дарина, учениця 11 класу Юридичного ліцею імені Ярослава Кондратьєва Національної академії внутрішніх справ

Вчитель, що надихнув на написання есе - Довгань Юлія Володимирівна

Моя Україна майбутнього

Українська нація - це сильний, вільний, великих можливостей народ, який проживає в суверенній та квітучій Україні. Але 24 лютого 2022 року  нашу країну спіткала важка та страшна біда. На нашу землю почалось повномасштабне вторгнення зі сторони росії, що призвело до тяжкого випробування як нашої України, так і нашого народу.

Я вважаю, що з початком страшних страждань наша нація стала сильнішою духом та продемонструвала велику підтримку та патріотизм зі сторони мирного, які проявилися в душах наших сміливих, та сильних чоловіків та жінок. Піти на війну, розуміючи, що там може на них чекати смерть, тяжкі фізичні та особливо моральні травми.

Та завдяки великій підтримці українців, які допомагають збирати кошти на амуніцію, організовують гуманітарну допомогу у вигляді їжі, речей та ліків, дітки малюють листівки та роблять невеликі вироби своїми руками – піднімається дух наших воїнів, які боронять цілісність та суверенітет нашої держави.

Не можу не згадати Героя України – Фінашина Дмитра, який у запеклому бою втратив палець на руці та руку. Він є героєм, адже у 21 рік, коли життя тільки починається, а Дмитро мріяв з дитинства бути, та згодом підписав контракт з НГУ, а з 2017 року став учасником АТО. 23 лютого 2022 року зі своїм підрозділом виїхав на завдання до Луганщини, де і зустріли вторгнення окупантів.

У розмові з героєм дізналися про тяжкі та запеклі бої на Донеччині, де під шквальним вогнем із-за переважної кількості ворога, почали відступати. Одна з куль влучила в побратима, забравши його життя. Дмитрові ж влучила куля в руку, яку згодом потрібно було ампутувати, інша ж куля відірвала палець. Йому довелось пробути тоді в лісосмузі дві доби, поки його знайшли.

Слухаючи його розповідь, відчувалося багато болю в його голосі, але водночас віяло мужністю та незламністю справжнього воїна. Не зважаючи на поранення та втрати побратимів, він відновився в ЗСУ на посаду аналітик даних з БПЛА та продовжує свою справу.

На мою думку, українська нація швидко згуртувалась для стримування та перемоги у російсько-українській війні, об’єдналася в сильний та незламний камінь. Скільки ж пережили українці, починаючи ще з далекого минулого, але нічого не зломило, а тільки підкувало їх. Тому і зараз наш народ тільки більше згуртовується і виборює перемогу, яка неодмінно настане. Не дивлячись на всі події, наша країна продовжує навчання маленьких українців.

Дорослі продовжують відбудову України та роблять все можливе для розвитку країни. Велика підтримка для військових, які бережуть наш сон, та кожен день, аби ми могли жити в нашій незалежній, сильній та суверенній державі.

Яскравим прикладом є історія мого дядька Олександра, який маючи все: сім’ю, власний бізнес, гарний заробіток – покинув усі справи та з перших днів війни вступив до територіальної оборони. Потім його служба продовжилась  в так званих  гарячих точках, у яких він знаходиться і по цей час. Дядько не залишає в собі жаги до перемоги, якою б тяжкою вона не була. За ці півроку, перебуваючи на війні, отримав дві нагороди.

Для нього такі маленькі дрібнички, як дзвінок, повідомлення від рідних, маленький подаруночок є великою підтримкою, що не дає впасти духом. А ще, не дивлячись на ці страшні події, він має сили підтримувати та підбадьорювати нас.

Тому я можу зробити  висновок, наша нація є сильною та незламною, адже, які б страшні лиха нас не спіткали, ми тримаємось, ідемо пліч-о-пліч, надаємо велику підтримку та допомогу тим, хто потребує, допомагаємо волонтерам, які у свій ж час добровільно їздять у зону бойових дій, аби передати все необхідне для наших захисників та переселенців, які рятували свої життя та життя своїх дітей від страшної смерті. Ми є незламним народом, що подолає все! Ми є українці!