З першого дня війни я з дітьми жила у підвалі. У селищі не було води, світла та газу. Річка далеко від мого дому, але доводилось ходити та набирати воду там - іншого виходу не було. 

Обстріли не вщухали ні на день, було дуже страшно. Ракети літали над головою. Хата ходила ходуном.

Моя мама не може рухатись - щоразу спускати її у підвал я не могла. Тож весь час вона лежала і плакала від страху. 

Коли Миколаївщину звільнили ЗСУ, я раділа. Відразу почали працювати магазини та аптеки. Стало набагато легше. Зараз я чекаю перемоги України.