Пилипчук Вікторія, вчитель Радехівської гімназії - філії ОЗ "Вишнівський ліцей" Вишнівської сільської ради

Війна. Моя історія

Війна - це страшне слово, яке несе за собою невиразні та непоправні зміни в житті та світогляді кожного з нас. Однак війна з Росією – це не просто страшне слово, це реальність, яка збиває з пантелику і створює найсильніші негативні емоції.

Одна з причин конфлікту лежить у намаганні Росії втрутитися у справи суверенної країни, зокрема України, порушуючи тим самим її територіальну цілісність та суверенітет. Цей акт агресії породжує низку загроз для всього регіону та світу в цілому.

24 лютого 2022 року початок повномасштабного вторгнення. Мою родину також не оминуло це лихо. Старший син офіцер військово – морських сил, ніс службу у м. Одеса, а менший – студент 4-ого курсу військового інституту в м. Києві. Телефони мовчать, повідомлення через соціальні мережі без відповіді.

Що відчуває мати? Розпач, тривогу, страх та розуміння того, що це, можливо, кінець… Кінець спокійному і мирному життю, попереду невідомість та занепокоєння: «Чи зуміє Україна дати гідний відсіч?»

День тягнувся як рік. На роботі всі прикуті до новин, що обговорюються, робляться якісь прогнози та передбачення. І раптом дзвінок. Ні, не від хлопців, а від родичів з Бучі. Прозвучала одна фраза: «Ми їдемо до вас на Волинь, але нас багато, 16 чоловік» і звук вибуху в телефоні. В той момент прийшло усвідомлення, наскільки все небезпечно та серйозно.

Тільки під кінець дня прийшло довгоочікуване СМС із трьох коротких слів: «Живий, норм, війна». Вкотре за день звернулася із вдячною молитвою до Бога і проханням: «Боже, благаю, зупини це кровопролиття».

В уяві оживає картинка зустрічі родичів, які приїхали зі своїми знайомими. Зовсім чужі для нас люди,  невпевнено тупцювали біля порогу та не знали як себе поводити. «Ми ненадовго, ми скоро повернемося, назад…» - в цю фразу дуже хотілося вірити всім. Волинь гостинно зустрічала біженців, адже ми розуміли, що не від хорошого життя вони тікають.

Потяги, що курсували через наше невеличке містечко на захід, були переповнені жінками та дітьми. Плач немовлят, сльози та очі нещасних жінок неможливо забути.

Допомагали всі чим могли: вода, підгузки, продукти, гарячі обіди, вологі серветки, чай, кава, одяг – люди несли постійно. Чергували на залізно-дорожній станції, по вайбер-групах передавали розклад потягів, складали списки потреб. А особисто в мене будинок перетворився у гуртожиток. Черга до ванної кімнати, їсти по черзі, згадалися студентські роки.

Це зараз, ми навчилися жити під час тривог, не так гостро реагуємо, навіть не завжди спускаємося у своєрідне бомбосховище – льох, а тоді очі всіх були прикуті до новин.

Моторошні кадри зірваних будинків та мостів, звірства в Бучі та Ірпені, понівечена «Мрія» та гостомельське литовище, переправа людей через річку Ірпінь- вмить розліталися між користувачами інтернету.  Наші «біженці» шукали на світлинах своїх знайомих та близьких. Вся родина підтримувала чим могла. Хто залишився там, на зв’язок виходили рідко та ненадовго. Економили заряд телефонної батареї.

17 березня прийшла сумна звістка. Племінник, якому було 26 років, пропав безвісті. Він допомагав виїхати з Бучі, Ірпеня. Знайшли розстріляну машину на узбіччі біля Вишгорода. Невідомість … Знову молитва: «Повернись живим». Чуда не трапилось, Випадково натрапили на братську могилу у Мироцькому, а в ній він із зав’язаним руками за спиною і кулею в голові. Знову хвиля ненависті та жаги помсти.

Тільки після жесту «доброї волі» прийшло усвідомлення, що ми українці сильний народ. Наша сила – в єдності, по іншому почав сприйматися вислів: «Схід і Захід разом». Не дивлячись на всі труднощі, я вірю, що українці мають силу та волю піднятися та змінитися.

Нехай ми згуртуємося разом і зробимо все можливе, щоб вийти з цього конфлікту сильнішими та щасливішими.

Єдиний шлях до вирішення цього конфлікту – це міжнародна військова підтримка та дипломатія, спільні зусилля військових та  простих людей для здобуття перемоги і відбудови незалежної держави. У нас є спільна мета – мир та благополуччя для всіх громадян України. Ми вистоїмо і переможемо!