Була у Слов'янську, але рятувала телефоном сестру з племінницею з міста Маріуполь, коли в них з'явився зв'язок. Вони самі вийшли з міста пішки, потім в телефонному режимі їхали до України. Українські гарячі лінії або не відповідали, або давали номери не дійсні. В той час люди були сам на сам. Це огидно, що не було підтримки держави. Порятунок сестри та племінниці з міста Маріуполь.

Зіткнулися з тим, що громадяни України, які залишилися в Маріуполі або які вижили і вишли з міста нікому не були потрібні. Труднощі були в тому, щоб доїхати з міста, селища, виїхати з пекла, українські громадяни дерли гроші всього світу. Кому була війна, а кому мати рідна. В той час всі з цими проблема зіткнулися. І знову самі за свої гроші, і з цінами втричі більше.

Психологічно і морально всі зламані. Кожен член родини живе окремо в трьох країнах. Є робота. Але планую змінити і поїхати з держави, бо житло зруйноване вдруге, жити ніде, житло знімаємо. Від держави вдруге нічого не очікуємо. І життя стало дуже дороге за 2 роки, а заробітна платня стоїть за 2 роки на місці. Це просто виживання. Про початок війни нагадує телефон, який був першим помічником в порятунку близьких!