Людмила Гоянюк розповідає про початок війни. Каже, жили у погребі. Усі гуртом. З чоловіком, сином та батьками. Не могли навіть приготувати собі поїсти, адже росіяни, щойно бачили вогонь на подвір’ї, починали гатити з градів. Жінка дивом вижила під прицільним вогнем снайперів. Та втратила племінника. Коли діти її брата вирішили покинути Чернігів, їхнє авто розстріляли окупанти. Історія Людмили з перших вуст.