Паніщев Владислав, 16 років, Харківський ліцей № 149

Есе "Один день"

Це був перший день літа. Ще вчора ми святкували закінчення навчального року… Сьогоднішній день обіцяв море веселощів та щастя. Як завжди батьки рано поїхали на роботу, залишивши мені та п’ятирічній сестрі сніданок. Поївши, ми почали гратися, дивитися телевізор та будувати щось із конструктору.

Час вже повертав на вечір, коли неочікувано повернулися батьки. На їх обличчях ми побачили тривогу та навіть страх. На питання «Що трапилось?» вони відповіли, що ми зараз поїдемо до наших родичів у гості і що нам потрібно швидко збиратися. З речей ми взяли лише якийсь одяг, мій планшет, телефони, документи та улюблену м'яку іграшку моєї сестри.

Поспіхом завершивши приготування, ми сіли в машину та поїхали до КПП.

Стоячи в черзі на гуманітарний перехід, ми чули, як люди тихо розмовляли: «Почалася війна». З іншого боку переходу вже чекала бабуся, яка приїхала забрати нас до себе. Батькам довелося залишитися в Луганську, щоб підтримувати мобільний зв'язок у місті. Та й війна війною, а комусь потрібно було заробляти гроші.

Наступні пів року ми прожили у родичів, навчалися в школі. Батьки телефонували кожного для, але ми все одно сумували за ними, за нашим містом, учителями та друзями.

Через деякий час батьки вирішили, що нам вже можна повернутися до Луганська. Спочатку ми із своєю сестрою зраділи поверненню, але вся радість згасла, змінилося, коли  під’їхали до застави.

На в’їзді в місто побачили зруйновану військову техніку, розірвану на частини влучним вистрілом. У самому Луганську було набагато гірше: на колись гамірних вулицях стояла мертва тиша, здавалося, що все життя зупинилося. Розбиті дороги були осіяні шматками військової техніки та воронками снарядів. У деяких районах більшість будівель була зруйнована, а від інших залишилися лише стіни, як обпалені надгробки минулих надій, миру та щастя.

Лише тоді я насправді усвідомив, що тут була війна. Те, що здавалося таким далеким і туманним, виникло перед моїми очима. І єдиним бажанням було повернутися у свій рідний дім, заплющити очі і забути про це, як про страшний сон. Але більше за все я хотів миру - без руйнувань та злочинів, без зброї та вбивств.