Життя родини Сергія змінилось після подій 24 лютого

Я студент. Навчався в Харкові. Коли почалася війна, я повернувся у рідне місто – Жовті Води. Моя мама працює майстром нігтьового сервісу, батько - далекобійник.

24 лютого я прокинувся в гуртожитку. Ми з моїм сусідом по кімнаті зрозуміли, що почалася війна. У гуртожитку була паніка, всі масово почали виїжджати. До кінця дня я вже був удома – по знайому приїхали батьки з Жовтих Вод, і я поїхав з ними. Сусід мій залишився в Харкові, бо йому не було куди їхати - він із Донецької області. Потім він приїхав до мене, і ми жили всі разом.

Новини про початок війни були вже давненько в інфопросторі, але у перший день ми не могли усвідомити до кінця, що коїться.

У Харкові вже було чутно вибухи,  постріли, містом техніка їздила. Було страшно.

Вдома з їжею проблем не було. Особисто мені ліки не потрібні. А от мама хворіла на онкологію, проходила лікування у Грузії вже після початку війни. Вона їздила сама і сама жила там протягом трьох місяців – ми не могли з нею поїхати. Потім важко було дістати їй певні препарати. Ми просили родичів із Києва, щоб нам купили.

Я вдячний грузинам за лікування моєї мами! А ще вдячний батькам мого товариша, які згодом переїхали до нас. Вони нам допомагали всім, чим могли, і ми їм - також.

Я не пережив чогось аж надто страшного, але обставини життя зараз не найкращі. Я продовжую навчатись дистанційно, як для майбутнього медика це недобре. Відволікаюсь від тяжких думок навчанням, комп’ютерними іграми, потроху займаюсь спортом, граю на гітарі. Хочу повернутися до Харкова та продовжити навчання, щойно скінчиться війна.