У мирний час Катерина Костянтинівна мала хороше життя, вона садила город, до неї часто приїжджали діти та допомагали. Війна почалася з обстрілів по мирному населенню, було зруйновано будинки та постраждали люди, довелося пізнати життя у підвалі. Жінка розповідає про те, як погіршилося життя мирних людей. Її будинок теж постраждав від снарядів, дах тече і немає можливості відремонтувати, а діти не можуть приїхати через військову обстановку. Мінімальної пенсії  нінащо не вистачає. Через постійні стреси у жінки погіршилося здоров'я. Вона мріє про мир і забути про всі пережиті жахи.