Діти Лілії Анатоліївни поїхали, а вона з чоловіком та бабусею залишились.

Вони не боялися обстрілів і не ховалися у підвалі, були спокійні, що діти в безпеці, і вирішили: як буде, те й буде.

Їхній будинок постраждав від обстрілів і сарай тріснув, довелося робити ремонт. Навколо були також пошкоджені будинки, та переважно міни вибухали на полі.

Жінка сумує за тим часом, коли вони з дітьми та онуками збиралися за сімейним столом.