Я поховала свого єдиного сина у вирві від снаряда. Віктору було 48 років. Він допомагав відновлювати розбитий осколками снарядів газопровід. Почався обстріл, осколок влучив йому в голову.
Сина перевозили з лікарні до лікарні, прооперували й виписали. Через два тижні він помер у мене на руках. А на місцевому кладовищі тоді були бої. Тому поховала сина біля дому, у вирві від снаряда. Щодня ходила біля нього і плакала. Віктора перепоховали тільки через пів року. Я і тепер плачу. Одна я залишилася, мені важко.