На початку війни селянам ще вдавалось самостійно полагодити перебите електропостачання, а потім росіяни знищили всю лінію, і в селі зникла вода. В окупації життя зупинилось

Я з села Роботине Токмацького району. Мені 70 років. До нас у село зайшли росіяни 2 марта без пострілів. А потім вже їм обратку дали від Оріхово. І ото ми прожили більше року в окупації. А коли вже наші почали вибивати їх, то довелось виїжджати.

Коли дуже сильно почали бомбити село, тоді я і виїхав. Хоча жили поки в окупації. Але коли почали вибивати руских із села. Якраз наше село на межі передової було. Сильні обстріли не було вже куди ховатись. Прийшлось виїжджати. 

Ми самі ремонтували перебиту електропроводку - на стовби лазили. Вода в нас була, поки не поперебивали всі стовби, всю електрику. Руські давали гуманітарку кожен місяць. Після нового року почали давати по десять тисяч на чоловіка руськими. Ото так і жили. 

Свої ж городи були, садили. В 2022 році ще встигли прибрати їх, бо тоді не було інтенсивної стрільби. А вже у 2023-му «весело» було. Город посадили, а прибрати його не прибрали. 

Окупанти були всякі: і кадировці, і руські, і чукчі. Але самі гірші були ЛНРівці й ДНРівці. Оце вам чесно скажу. Що я деяким казав, щоб згадали своє коріння, хто вони. А вони мені: «Ні, ми – руські». А от кавказці до нас відносились нормально, у них же з дитинства закладена повага до літніх людей. Вони не нагліли.

Моя бабуся просиділа в хаті в кухні, а я ще робив. У нас фермер займався землею, то я робив у нього на цеху охоронцем. Там же у нас ще зерно залишалось, насіння. Так що я ходив по селу вільно. Іноді зупиняли і питали, куди я йду. То я казав, що йду на роботу. Спочатку не було таких інцидентів. А от уже як ДНРівці зайшли, то ці як понапиваються, то прискіпуються. А дагестанці мене захищали.

Шокувало, що в них у головах. Каже: «Ми вас від нацистів освобождаємо». А я кажу: «Так знайди, де тут нацисти?» От і все. Я ж тоже при радянській владі виховувався. Невже отак можна зомбувати людей? Така в них, напевно, політика. 

Ми з села виїхали у Токмак, потім через Мелітополь на Армянськ, далі - у Крим, там пройшли томожню через Росію і аж на Латвійський кордон. З Латвії поїхали на Польщу, звідти у Київ, а тоді - на Запоріжжя. 

Не бачу я ніякого майбутнього. Село розбите. Навіть як відженуть росіян далі, то куди повертатись? Оце більше всього хвилює. Час покаже. Бог його знає.