Я живу у Нікопольському районі з родиною, поряд із дітьми і внуком. Перший день війни сиділи біля телевізора, спостерігали за подіями, були на нервах. У нас добре було чути, як підірвали аеропорт у Дніпрі.

Найбільші труднощі – це обстріли Нікополя. Але людям доводиться із сіл туди їздити у магазини і на роботу. Шокує дуже, що люди гинуть.

Коли стріляють, ховаємося у підвалах. Немає навіть думки, щоб кудись виїжджати. Моя сестра – волонтер. Дуже приємно, що люди допомагають одне одному, не залишають у біді.

Війна закінчиться, коли переможемо. Бачу своє майбутнє у мирній Україні. Навіть коли дітей запитують про їхні бажання, вони відповідають, що мріють про мирне небо.