Через руки операційної медсестри з Дружківки пройшло дуже багато поранених: і військових, і цивільних різного віку 

Я з Дружківки. Це Донецька область, Краматорський район. Мені 64 роки. Жили, працювали, усе було добре. 

Перший день запам’ятався мені дуже важким. Я працюю операційною сестрою в хірургії. Мене викликали на роботу, тому що надходили наші поранені військові. Прибігла. Почали оперувати. Дуже важко це все згадувати.

Шокувало, коли прилетіло по нашій лікарні. Я якраз була на чергуванні. Це було дуже страшно. Скло посипалося, вікна та двері попадали в коридор. Ми почали евакуйовувати хворих, збирати скло. 

Тепер уже все полагодили, вставили вікна. Продовжуємо працювати. Нам привозять поранених з Бахмуту, з Торецька. Якось пристосовуємося до нового життя. Інколи буває дуже страшно: то Костянтинівку обстрілюють, то Краматорськ, то Слов’янськ. Нам усе чутно. Іноді й до нас прилітає. І нам побило будинки. Люди залишилися без житла. Це, звичайно, важко… Поранених було дуже багато: і дітей, і дорослих, і людей похилого віку. Але нічого. Чекаємо на перемогу, сподіваємося. Військові нам дуже допомагають.

Мене вражають наші військові. Вони цивільним дуже допомагають. Якщо нам щось потрібно, то обов’язково принесуть. Вони всі такі доброзичливі, у спілкуванні приємні. Мені вони дуже подобаються. Я їх поважаю. Хочеться, щоб вони повернулися живими й неушкодженими до своїх рідних, до родин. 

Ми намагаємося підтримувати одне одного, допомагати. Лежачим то в магазині щось купимо, то гуманітарку принесемо. Зараз важкі часи. Нікого не залишаємо без уваги. Тримаємося.

Я не збиралася виїжджати. Це моя донька запанікувала. Їй було страшно. Вони з чоловіком вирішили їхати, і мене потягли за собою. Казали: «Мамо, ми тебе саму не залишимо, бо тут будуть бомбити». Довелося виїжджати. А через чотири місяці я вже повернулася додому, вийшла на роботу. Продовжую працювати там же, де й до цього. Зараз у нас більш-менш спокійно. Жити можна. 

Зараз жодних мрій немає. Певно, тільки про те, щоб нарешті настав спокій, щоб наші хлопці перемогли і відбили наші території, які були захоплені раніше. Перемоги чекаємо, кінця війни, а потім уже будемо мріяти. Чекаємо наших хлопців додому живими й неушкодженими.