В 2014 році було в нас не так, а в 2022 році, в лютому, почалося дуже жарко. Падали ракети, дрони, і ще я не знаю, що. Тоді ще трохи у нас було працюючих магазині. 

У сусідів хата поряд горіла. Це дуже страшно. Ми сиділи за столом, коли поряд, метрів триста од нас, впав снаряд. Стіл підстрибнув до самої стелі. Дуже страшно - це не можна передати. Діти сиділи в підвалі, не вилазили.

Ми сиділи в погребі. У нас не було світла, а вода й мука була. Ми самі пекли хліб, коржі робили. В Попасній, мабуть, місяця три світла не було. Діти мої уїхали раніше з Попасної, в березні, а в квітні переїхали ми. Свекруха  була лежача, ми її везли в багажнику. В своєму домі у Привіллі було що їсти, і вода теж - колодязь був. 

Шокувало, як поряд вибухають і летять снаряди,  дома горять.

Ми виїхали з дому 19 квітня 2022 року. Була комендантська година з п’ятої вечора, тому на ніч ми зупинялися в Павлограді у людей, нас пустили. Діти виїхали за нами вранці і забрали нас сюди. Ми виїхали двома машинами: одна наша, а одна - товариша. В багажнику ми везли бабусю. 

Родичі по всьому світу роз'їхалися. Ми з дітьми тут, тільки я не знаю, де син. Він не встиг виїхати. Зв’язку з ним немає. 

У нас хати немає, все розбите. Як повернутися? Ми вже туди не повернемось. Просто хочемо, щоб був мир, і наші хлопці, які там воюють, повернулися живими.