Повномасштабне вторгнення для Аріни з Сєвєродонецька було страшним: її родина жила під безупинними обстрілами. До того ж з самих перших днів у місті не стало світла та газу.

Для Сєвєродонецька 24 лютого був страшний день, були вибухи з самого ранку. Будинок увесь хитався. Діти й дорослі були налякані. З початку війни весь час ми перебували в підвалі.

Те, що навколо відбувалося, шокувало: уламки снарядів летіли в будинок, ми не могли вийти, щоб їсти приготувати.

У нас почалися обстріли міста вже в перший день, і тоді ж зачинилися аптеки, магазини. Усі рятували своє життя - нічого вже не працювало.

Усе відразу вимкнулося, не було газу, світла, ми залишилися без комунікацій. Поряд з нашим будинком були постійні прильоти. А в мене двоє маленьких дітей, і довелося виїжджати під обстрілами. Ми в 2014 році також виїжджали на дев’ять місяців.

Ми виїжджали своїм транспортом. Під обстрілами. Страшно було. Того дня, коли ми збиралися їхати, о сьомій ранку ми навіть не могли вийти на вулицю - були інтенсивні обстріли. Ми виїхали тільки о другій годині дня, коли настало маленьке затишшя.

Я зараз у Сумській області. Це батьківщина моїх батьків, і ми вирушили до них. Більше нема де житло винаймати, фінансово тяжко, тому з батьками живемо.

Тяжко це все. Я і досі не навчилася долати стреси. Хотілося б, щоб війна закінчилась скоріше, і щоб ми повернулися додому. Я не знаю, коли воно буде - коли зможуть, тоді й закінчать війну. Але я впевнена, що це буде наша перемога.