Я з міста Охтирка. Маю інвалідність першої групи. Раніше працював. До війни жив більш-менш. Я жив біля вокзалу на шостому поверсі, тому коли почалась війна, переїхав до батьків.

Страшно було, коли обстрілювали, і взагалі важко було зрозуміти, що почалася війна, – просто з нічого.

Їжа у нас була, вода теж була. Нам допомагали гуманітаркою.

Психологічно важко дуже. Постраждав мій будинок: вибухами вибило вікна, двері. Зараз там трохи все відновили, але я все одно там не живу.

Хотілось би, щоб війна закінчилась швидше, щоб перестали гинути люди, мирні жителі. Про майбутнє зараз не думаю.