Під час окупації родина Сергія Івановича ховалась у підвалі. Найстрашніше для них було попастися на очі росіянам. Більшість селян скористались можливістю евакуації, а ті, що лишились чи повернулись, вдались до мародерства 

До війни ми жили в Лиманській громаді, у селі Іванівці. Мав паї, працював на землі. Корів тримали. Всього було в достатку, можна сказати. Тоді вчасно сплачував за електроенергію, а тепер мені досі шлють рахунки. Хоч би поцікавилися, чи ми там живемо… Ми виїхали у Кривий Ріг.

У мене було передчуття. Я знав, що таке буде, тому що стягнули війська до кордону з Білоруссю, а ще в Росії ухвалили закон про братські поховання. Десь о 15:30 я почув вибух у селі, і зрозумів, що почалося. 

8 березня я їздив на ринок, привітав дівчат зі святом, 9-го був удома, а 10-го нас окупували. У нас село невелике, 70 жителів. Магазину немає, по хліб їздили в інше село. А вода своя була і городи. Ми до цього впевнено готувалися. Сухарі сушили. У нас корови були, то ми молоко, масло готували, сир. Вареників наробили і в морозилку поклали.

Російські війська почали ходити по дворах і перевіряти документи. У нас забрали машину легкову, але з нашої сім’ї ніхто з ними не бачився, ми сиділи в погребі сусідському. Вони самі відчинили гараж і забрали машину, яка нас годувала, і трактор. Із хати теж усе винесли.

Ми сиділи в погребі. Там стояв обігрівач. Якось росіяни за два метри від нашої сім’ї пройшли і не побачили нас. Мене трясло всього, тиск піднявся. У мене онук маленький, йому тоді не було ще й року. 

Нас 12-го чи 13-го евакуювали. Зайшли наші війська, відігнали росіян і нас вивезли. Рашисти розбили трансформаторну будку, світла не стало. Ми забрали з холодильника дещо, і нас евакуювали. А наступного дня все хазяйство повипускали. У нас було троє корів, троє телят, десь 12 голів свиней. Ще дні три їздили їх годувати і з морозильника забирали продукти. Жили тимчасово в Лимані у брата, поки росіяни не напали і на це місто. А тоді виїхали до Кривого Рогу.

У нашому селі було 52 голови худоби на той час, і це - тільки великої. По подвір’ях багато було прив’язаних тварин. Ми попросили людей, які там ще залишалися, відпустити їх. Свиней не стали випускати, хоча дехто випускав. 

Троє корів на міні підірвалися, і серед них одна моя. Потім дві втопилися в канаві, коли воду шукали. А згодом зайшли росіяни й почали відстрілювати худобу собі на їжу. 

На той час залишалося дев’ять чоловік, були там із росіянами. Потім почали туди людей пропускати, і зараз там уже 35 чоловік. 

Ті люди піддаються росіянам, агітують нас, щоб ми поверталися, кажуть, що там краще, ніж було. А що ж там кращого? Газу в нас і до того не було, тільки в балонах. Світла немає, ніхто нічого не ремонтує. На кожного чоловіка платять десять тисяч рублів, а на жінку – п’ять. Повиносили все з хати, техніку повивозили у Сватове. Там магазин відкрили. Спочатку сиділи без грошей, а зараз назбирали по 20 тисяч і купили собі генератори. Не всі, звісно.  

Із погребів усе повитягували. Там було стільки харчів, що можна три війни пересидіти. Побутову техніку, тракторці китайські позабирали та продали. 

Ті, хто залишився, багато шкоди наробили тим, хто повиїжджав. У кого вікна вціліли пластикові, витягують та ставляти собі, щоб перезимувати, бо плівки не мають. Вона коштує 300 рублів, а балончик силікону - 500. 

Окупанти виносили з хат матраци, ковдри, щоб утеплитися та в посадці пересидіти. Є свідки, як вони вивозили м’які меблі, мотоцикли… А місцеві вже повитягали решту.

Роботи немає. Де ти знайдеш роботу у 60 років? Живемо на дві тисячі. Вчора порахували з жінкою. Ми вдвох живемо, квартиру нам безкоштовно дали. «Прихисток» оформили, але чомусь не виплатили. Подавали ми на допомогу від ООН, але поки не отримали. Оце тільки від держави одержали виплати. Воду купуємо та хліб, а більше нічого. Від Ріната Ахметова отримували допомогу і в «Народному домі». А як приїдемо додому, то в нас немає нічого. Голі стіни, і ще невідомо, чи вони залишаться… Сусідські хати погоріли, одні каркаси, а наша майже ціла. Є пробоїна та вікна кулями прошиті. У нас у дворі чотири танки стояли і жили росіяни, але не в хаті, а там, де свиней тримали. Повитягували матраци і спали на них.