Свередюк Юлія Петрівна

вчителька початкових класів в ОЗЗСО «Черченський ліцей» 

Конкурс-есе на тему: «Війна. Моя історія»

Посивілі від горя дороги… (есе-образок із реальних історій)

У борознах привечір'я догорає осінній день. У затінках хризантем ховається осінь, створюючи атмосферу затишку і потрібності. Старий горіх зажурено тулиться до хатини, де промиготіло чиєсь життя…    Останнє цвітіння троянд – як легенька вуаль літа, як погляд мами, обійми сина…

Наввипередки із дощем біжать сивочолі і брудні калюжі… Розсипав своє намисто каштан – засмутився!

Із чого починається любов до отчого краю? Звідки й коли приходить ця любов до рідної землі? Жоржини –  оксамитові квіти твого дитинства, твоєї юності, вони протягом усього життя стоять на порозі твоєї долі, заглядають тобі у душу пристрасним своїм поглядом, немовби знають про тебе усе на світі... Звідки ця любов, ця ніжність? Несамовитість сьогодні, у звичайний осінній день? Коли, здається, вириваючи на грядці чорнобривці, вириваєш не квітку, а своє серце із грудей...  Відчуваєш до цієї квітки любов, і починає навіть здаватися, що й осінь в селі не могла би бути такою теплою і красивою, по-жіночому спокійною без цих квітів. Чи, можливо, грона калини, які поспускались отам біля чийогось старого паркану, кислючо-гіркі, але вони ростуть, вони є...  І навіть суворий мороз не страшний для них...   Чи, можливо, хризантеми, які ловлять першу сніжинку, яка й забирає у них життя...    Останні осінні квіти...    Гріються і туляться попід хатами, схиливши свої голівки. Звідки та любов у мені? Як вона опинилася глибоко у серці? Все це сповнене ледь вловимим скорбним і болючим передчуттям...

Моя зболена і згорьована Україна…

Ізюм, Лиман, Сватове, Куп’янськ, Бахмут, Кремінна, Лисичанськ, Опитне, Щастя…  Усі ці міста – маленька частинка нашої  держави!  Їх дуже багато, таких міст і сіл…  Так сталося: 24 лютого життя українців змінилося.  Чиєсь – закінчилося… маленької дівчинки чи старенької бабусі, приємної сусідки, успішного і вродливого юнака чи сивочолого дідуся, доброї мами, мужніх і сильних солдатів…  Їхні душі разом із журавлями полетіли у вирій…

Правду кажуть: війни прокляті матерями…

У серці поболює від новин… Комусь болить більше… у когось син тримає позиції передової, не спить, не їсть…  чиясь донька рятує трьохсотих. Хтось волонтерить: щиро, по-справжньому, не краде і не розкрадає усе, що дали сусіди-держави! Хтось запускає дрон над Волновахою, хтось копає окопи і палить цигарку… Хтось у полоні надіється, що хтось домовиться, хтось – двохсотий, хтось – пропав безвісти…

Тетяна Василівна Лук'янчук для мене – неймовірно сильна і мужня, добра людина, талановита педагогиня, хороша дружина і мама… Її син – Олежик, зник безвісти в селі Опитне Донецької області Бахмутського району ще 23 серпня 2022 року…  Паліччя цих днів для матері тяжке… болить там, де серце.  Як вона живе? Чи відчуває вона саудаде*? Як проходить її день, про що вона думає? Життя поцілувало цю жінку в обличчя, залишивши багато своїх відбитків… Чи смакує вона кавою, чи читає газету, дивиться телебачення, ходить на роботу, у магазин? Які слова сказати їй, щоб підтримати, як знайти втіху…

…скільки їх – наших синів і доньок – навіки ляже? Хтось одягне медалі, почесті, а хтось зацвіте волошкою в степу Донбасу чи Луганська, впаде зірочкою над Опитним, пролетить одинокою чайкою над Кримом, проросте соняшником в Херсоні чи впаде дощиком над Волновахою…

…І заляже у душі матері смуток і печаль на всі роки її життя. І буде літо, осінь, зима… цвістиме яблуня і липа, і люди житимуть, а мати – сива, як туман осінній і погляд її – як цвіт полину.  Колір очей і волосся – то кольори снігу. Буде вона стояти біля хвіртки і ждати свого маленького хлопчика – веселого, красивого, мужнього. І повернеться Він і попроситься у сон до матері… дощем повернеться… із журавлями… із веселкою в небі… із зорепадом… із осінню прийде в садок…

…Візьмуться вони за руки і підуть у Царство Небесне…  

___________________________________________________________

* (португальською) (Saudade) — досл. «туга», емоційний стан, який можна описати як складну суміш світлого суму, ностальгії за втраченим, туги за нездійсненним і відчуття тлінності щастя. Саудаде висловлює тугу від незворотної втрати чогось дорогого серцю.