Тетяна не виїжджала зі Слов’янська під час бойових дій 2014 року, хоча тоді загинув її коханий. Цього разу теж залишилася вдома, бо старенький батько потребує допомоги

Мене звати Тетяна. Я проживаю в місті Слов'янську. Про евакуацію навіть не думала, хоча в місті неспокійно. Моєму батькові 85 років. Він теж тут живе. Я маю підтримувати його, бути поряд. Діти виїхали, бо за онуків страшно. Дорослі ж розуміють, що дещо можна перетерпіти, а маленькі діти дуже лякаються. 

Повномасштабне вторгнення – наче продовження бойових дій 2014 року. Тоді загинув мій коханий. Війна – страшна річ.

Найбільше шокують руйнування від «прильотів» і те, що під час руйнувань гинуть люди.

У нас газу досі немає. Для приготування їжі використовую буржуйку. Хоча нам обіцяють, що вже найближчими будемо з газом. Електрика з перебоями, але є. Влітку її взагалі не було. Продукти харчування є. Маємо все, що виростили на городі. За гуманітарну допомогу дуже вдячні. Особлива подяка Фонду Ріната Ахметова. 

Я без роботи. Непокоюся через це. У нас в місті багато підприємств було. Люди працювали, були забезпечені. Сподіваюся, що після війни будемо працювати, як і раніше. 

Долати психологічні труднощі важко, але життя навчило це робити.