Мій онук – Андрій Павлюченко, має важку форму розумової відсталості. Йому 20 років, але розвиток у нього, як у чотиримісячного. Він майже нічого не їсть і зриває із себе будь-який одяг, страждає на раптові напади агресії. За ним доглядали мама і я, бабуся.

Але пів року тому його мама загинула. Пішла в магазин купити солі та хліба і не повернулася. Її вбили.

Звичайно, ці біди підкосили здоров'я. Останні сили я витрачаю на турботу про онука. Андрію необхідно часто приймати гарячу ванну. Інакше трапляються напади. Температура в кімнаті теж має бути високою. Про те, як зимувати, я навіть боюся подумати. Сарай, де зберігається вугілля, порожній.

Ще Андрію необхідне особливе харчування. Він їсть тільки каші. Волонтери щомісяця привозять сім'ї допомогу, тільки так і виживаємо.