Мені 28 років. Живу в місті Дружківка Донецької області. Не працюю.

24 лютого прокинулися від вибухів, не знали, що робити.

Коли були серйозні влучання, тоді був шок. Як прилетіло близько, то дуже злякалися.

Нікуди ми не виїхали. Нашій бабусі 86 років, саму ми її не кинемо, тому всі лишаємося тут. Гуманітарну допомогу ми отримуємо, світло є, газ і вода теж.

Живемо всі разом. Раніше мешкали окремо: ми - у квартирі, батьки були в селі. А тепер - у селі всі разом.

Психологічні проблеми є, але ми не зверталися до психологів. Життя триває. Потрібно якось із цим справлятися. Дитина ж є.

Зараз найбільше бажання – щоб війна закінчилася, настала перемога і налагодилося життя. Щоб усе було так, як до війни.