Мені 44, проживаю в Полтаві. В перший день війни мене налякав свист ракет. Пролетіли літаки, у мене був стрес, шок, страх. Цей стан продовжувався довго, а потім прийшов період адаптації до цього. Наш населений пункт до цих пір, слава Богу, не постраждав. 

Мене взагалі шокує все, що відбувається по Україні: вбиті люди, зруйновані міста. 

Мій брат зник безвісти під Бахмутом, і ми до цих пір не знаємо, де він знаходиться.

Хочеться, щоб наше майбутнє було мирним, щасливим. Щоб наша країна процвітала. В першу чергу все це залежить від миру в нашій країні.