Мені 57 років. Маю чоловіка, двох синів, двох невісток і чотирьох внуків. Ми живемо в селі Приміське Нікопольського району Дніпропетровської області. 

Я працюю в дитячому садку. Зранку 24 лютого збиралася на роботу. Зайшов син із переляканими очима і сказав, що почалася війна. Спочатку подумала, що він пожартував. Потім зателефонувала на роботу і спитала, що робити. Мені сказали виходити і працювати без дітей. Ми й досі так працюємо. В’яжемо шкарпетки, плетемо сітки, робимо наголовники на каски, ліпимо вареники - все це передаємо нашим військовим. 

У чоловіка хворе серце. Через стрес йому стало ще гірше. Ми їздили в медичний центр міста Дніпра, щоб відновити йому серцевий ритм. У перші дні війни було складно дістати ліки. 

14 березня росіяни обстріляли наше село. Я доходила до дитсадка, коли  просвистів снаряд, а потім пролунав вибух. На мене посипалися осколки. Снаряд пробив дах дитячого садка. 

Ми отримували дуже хорошу гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова та інших організацій. Дуже вдячні за неї.

Мрію, щоб швидше закінчилася війна. Хочеться знову працювати з дітьми.