Тупчій Софія, учениця 11 класу Уманського ліцею №3 Уманської міської ради Черкаської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Прилуцька Людмила Григорівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Україна. Рідний берег дитинства. Моя надійна сумирна гавань. Місце, де знаходжу спокій, де відчуваю тепло маминих обіймів, де почуваюся невимушено, вільно попри все…

Я-українка. Та не тільки тому, що так записано у паспорті й навіть не через те, що народилася і топчу ряст тут! Я донька краю козаків, що вогнем і мечем виборював справедливість; краю, славетність якого натхненно оспівували Кобзар з Каменярем.

Пишаюся тим, що моя нація – одна з найосвіченіших у світі. І справді, хай би як вороженьки не намагались перетворити її на бездумний натовп, їм ніколи не вдавалося досягти бажаного. Українці одначе прагнули знати, як влучно сказав один британець, «…все про щось і щось про все». Чи то побутові питання, на кшталт: «Хто?», «Кому?» і «Що?», чи то непідвладні людині науки – усе хвилює їхню цікавість. У цьому їхня ментальність.

Особливим щемом у серці озивається гордість за культуру Вкраїни, таку автентичну у всій своїй різнорідності. Прикметно, що підносити на вищі щаблі її почали після карколомного 24 лютого...

Як на мене, однією із найвдаліших спроб популяризувати українське став проєкт Артема Пивоварова «Твої вірші, мої ноти». Так, команді виконавця вдалося  потужно поєднати минулу і нинішню епохи через призму музики. Як наслідок - на сучасний манір зазвучали слова таких світочів літератури, як-от: Тараса Шевченка, Павла Тичини, Григорія Чупринки, Гео Шкурупія. Певна, що цей задум – порятунок від нав’язаної меншовартості власного мистецтва і спосіб позбутися  ярма закордонного, зокрема російського.

Отож, радо пишаюся своєю належністю до країни, яка має строкатий культурний генофонд! Суперсила нації. У чому вона полягає? Чому ж завдячує українство своєю славою на весь світ?

Коли була дитиною, палко вірила у надзвичайних відчайдухів, які ховаються у нетрях міст, рятують світ від всеосяжного зла, сміливо стають на герць із ним і, як правило, перемагають. Як показало життя, такі сміливці й справді існують, та тільки то не фантастичні моцаки з фільмів, а цілі нації, яких доля випробовує на стійкість. Сила ж мого народу в незмінності його цінностей, гуманності, готовності допомагати і, звичайно, нескореності вдачі.

Наш люд завжди, коли бачить неминучу біду, спочатку журиться, волосся у нього стає дибки, подумки він готується до найгіршого,  а потім як вдарить лихом об землю, так що луна йде повсюди. Зрештою, затяжний смуток  ніколи не був супутником на його шляху.

Так, незламність українців – це їхнє виняткове уміння швидко пристосовуватися до нових реалій. Дійсно, хто б іще під час масштабних блекаутів запалював придбані в «Аврорі» свічки, вмикав «Золото Карпат» Степана Гіги і насолоджувався від прослуховування дійсно богемної композиції?

Хто б іще у перші дні вторгнення сидів уночі в сусідському  погребі і читав твір з української  літератури, бо тест не за горами?

Хто б іще спромігся зібрати талановиту юнь, об’єднану любов’ю до рідного слова, історії, науки, організовуючи різноманітні конкурси? Перемога… Як я наближаю цю жадану мить? Як і кожен свідомий  українець: вірю! У захисників, у те, що Бог пошле сил воїнам світла, подасть своєю правицею їм те, за що вони борються і неодмінно покарає ненависних іродів, що неславлять святу землю своїм самим існуванням…

Зараз же роблю те, на що спроможна  у своєму віці: максимально занурююся у глибину знань, жадібно вбираю мудрість, передану минулими віками нам у спадок.

Пам’ятаймо, що доля України за нами: або стоятимемо до кінця і виправдаємо сподівання Богом не забутих героїв, або ж зрадимо усіх їх, сплюндруємо їхню віру і сподівання на свободу.

Мій народ торував свій шлях неабиякими  зусиллями і наполегливістю, здобуваючи і перемоги, і платячи найвищу ціну.

Ось чому бути українкою – це моя суперсила!