Я працювала вчителем багато років. Приїхала у наше село за направленням. Ми добре жили, раділи життю. У мене був син, є двоє дорослих онуків, троє правнуків. Прийшла війна і зруйнувала наше село. З ліцею залишилися одні стіни. Нашу середню школу і дитячий будинок зруйновано. Три з половиною тисячі було населення у селі, тепер - півтори тисячі. Всі розкидані по білому світу. Наш будинок був розбитий - ні вікон, ні дверей, ні даху, нічого не було. Поставили вікна, залатали покрівлю.

Ми не думали евакуйовуватися, але довелося, коли влучило прямо до нас у будинок і "гради" такі летіли, що ми з невісткою вночі вибігли з будинку, падали по дорозі, уламки скрізь летіли. Я лежала під магазином, а невістка під "градами" бігала, шукала якийсь транспорт, щоб виїхати. А тоді їхали люди по дорозі і невістка вискочила до них, почала плакати, благати. А вони були завантажені. Попереду біля водія сиділа жінка, то невістка на ній лежала всю дорогу. Поряд сиділа нерухома дев'яносторічна бабуся, а я на них лягла. Дай Бог тим добрим людям здоров'я, що вони погодилися нас вивезти хоча б за кілька кілометрів. Там уже "гради" не літали. 

Ми були у Полтавській області весь час. Дякуючи добрим людям, нас поселили, давали нам допомогу, підтримували. Поки трохи підлатали наш будинок, провели нам газ і світло, дали воду. Дякуючи нашим збройним силам ми змогли повернутися додому. 

Нам завжди давали гуманітарну допомогу, у нас є продукти, що їсти-пити. Вікна довелося ставити за свій рахунок, покрівля ще стоїть розкрита. 

Шокувало, що раптом прокинулися і танки йдуть по селу. Понад нашими вікнами. Шокувало, що росіяни до нас прийшли і нищать нашу Україну. І досі ми не можемо прийти до тями. Живемо надією на те, що війна закінчиться, наступить мир, все налагодиться і будемо відбудовувати нашу країну. 

Коли наші хлопці нас звільнили, така радість була! Люди на коліна ставали і ледь не ноги цілували нашим визволителям. Радість від того, що повертається своє, рідне, звичне життя. 

Війна вплинула на родину негативно. У дітей немає роботи, онучка займалася танцями, а тепер - ні. 

Я сподіваюся, що війна закінчиться скоро. Дай Бог, щоб я цей момент побачила.