Мені 64 роки, я пенсіонерка, жила в Очеретуватому Токмацького району. З чоловіком займалися фермерством, землю обробляли.

До нас загарбники приїхали вже 26 лютого. Звісно, ми всі були стурбовані і дуже налякані. Не знали, що робити, бо заїхали росіяни, з автоматами по селу проїхали. У кожному домі побували. Таке було відчуття, ніби до нас фашисти зайшли, прямо як у фільмах.

На початку війни не було нічого, бо магазини вони всі пограбували. Двері виривали, все з магазинів виносили. Це було дуже страшно. До нас ніхто нічого не привозив. 

Хліба не було. Наша староста сама їздила в Токмак, там купляла і привозила людям. А спочатку люди і дерть запарювали та їли. 

Ну, ми з початку війни закупили і олію, і крупи, а були люди, в яких і їсти не було чого. Потім, десь через місяць, почали магазини відчинятися, почали завозити товари.

Коли виїжджали з окупації, фільтрацію проходили. Нас із чоловіком допитували, перевіряли телефони.

Наш там сусід залишився, він годував наших собак і котів. А всю птицю ми роздали людям, які там залишалися.

Поки що я майбутнього ще не бачу, та і взагалі не бачу.