Ми жили в місті Херсон, до війни працювали. Ми почули, як вибухав Чорнобаївський аеропорт, і зрозуміли, що то був бойовий вибух.

Коли ми зрозуміли що територія Херсонської області заповнена російськими солдатами, і те, що з моєю професією поліцейської може бути небезпечно, довелося виїхати. 

Рашисти зайшли дуже швидко і заполонили Херсонську область за лічені дні. Вони ведуть себе так, наче вони там назавжди. Страшно, що вони катували людей. Люди страждали, бо повна безкарність.

Коли ми самостійно намагалися виїхати, повернулися одразу. Тому що російські солдати почали стріляти по колесах машин у колоні, яка стояла попереду. 

Наступного разу ми вже виїжджали з волонтерами, де в автобусі були одні жінки і діти, то вони вже пропустили без проблем. Тоді ми виїхали в Кривий Ріг.

Зараз ми в Болгарії разом з мамою та сином. Сподіваємося, що якнайшвидше повернемося додому. Труднощів багато. Особливо, коли ми виїхали за територію України - з житлом були труднощі. З роботою дуже важко - ніхто не хоче брати українців. А якщо і беруть, то за мізерну плату, на яку неможливо навіть житло зняти.

Ми дуже віримо, що війна закінчиться перемогою України. Наш народ пережив таке пережив, ми просто не маємо права програти цю війну.