Столяренко Єлизавета, 9 клас, Комунальний заклад "Покотилівський ліцей "Промінь" Височанської селищної ради Харківського району Харківської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гашуренко Вікторія Анатоліївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна — це слово, яке я ніколи не думала почути в своєму житті. Як учениця 7 класу, я жила звичайним життям: навчалася, зустрічалася з друзями, мріяла про майбутнє. Але з початком війни все змінилося, і моє життя стало зовсім іншим. Пам’ятаю, як усе починалося. Перші новини з’явилися рано - вранці. Я прокинулася від гучного звуку сирен, а телевізор показував картинки, від яких у мене стискалося серце.

Спочатку я не могла повірити, що це відбувається насправді. Відчуття тривоги та страху охопили мене, а в думках крутилися лише питання: "Що буде далі?"

Відразу після цього я вирішила, що не можу залишатися осторонь. Я приєдналася до волонтерів у нашому місті. Разом з друзями ми почали збирати речі для біженців та військових. Це було непросто, адже всі були схвильовані і налякані. Але коли ми працювали разом, відчувалася єдність і підтримка. Це давало нам сили продовжувати. Протягом цих 1000 днів війни я стала свідком безлічі історій. Я зустрічала людей, які втратили все, але не втратили надії.

Я пам’ятаю, як ми доставляли продукти й ліки до тих, хто цього потребував. Їх вдячні очі залишили в моєму серці глибокий слід.

Ці моменти змусили мене зрозуміти, наскільки важливо допомагати одне одному, навіть у найважчі часи.  Навчання стало справжнім викликом. Заняття переходили в онлайн, і я намагалася зосередитися на уроках, незважаючи на те, що навколо панував  хаос. Я зрозуміла, що освіта — це також форма боротьби.

Я хочу вчитися, щоб у майбутньому допомогти відбудувати нашу країну.

Війна навчила мене цінувати прості речі: моменти радості, спілкування з друзями, безпечні дні. Я стала уважнішою до всього, що відбувається навколо. Я навчилася бути стійкою і не здаватися, навіть коли важко. Деякі дні були справді важкими, і я відчувала втому, але підтримка друзів і родини допомагала мені пройти через все це. Моя думка про патріотизм змінилася. Це більше, ніж просто слова — це дії. Це готовність допомогти іншим, боротися за свою країну і стояти на її захист.

Я вірю, що ми всі можемо зробити щось важливе, навіть якщо здається, що наші можливості обмежені.

Ці 1000 днів стали для мене уроком на все життя. Я зрозуміла, як важливо бути разом, підтримувати одне одного і не втрачати віри у краще майбутнє. Я вірю, що ми переможемо, і наша країна відновиться. Я сподіваюся, що зможу розповісти свою історію, щоб нові покоління знали про те, через що ми пройшли. І, можливо, завдяки цим   переживанням вони зможуть краще цінувати мир. Мій шлях триває, і я вірю, що ми всі разом побудуємо майбутнє, за яке боремося.