Я з села Катеринівка Нікопольського району. Працювала вихователем в дитячому садочку, поки не почалася війна.

24 лютого я мала вийти на роботу в другу зміну. Зранку почула якийсь свист, тут чоловік зайшов, сказав: «Ракета полетіла, війна почалася!». І ми почули вибух. 

Ми нікуди не виїжджали. Постійно вдома сиділи. Шокує, коли обстрілюють Нікопольський район. Звісно, страшно. 

Мої батьки там живуть, і мама в мене всю зиму тут була. А батько боявся кинути дім.

Найскладніше - що роботи немає, чоловік вдома сидить. От зараз поламалася пральна машинка - тож вручну перемо, бо немає за що відремонтувати.

Війна зміцнила нас. Ми допомагаємо один одному і хлопцям-воєнним допомагаємо: ми робимо голубці і борщі на автоклаві і передаємо на передову.

Чогось в мене передчуття, що війна закінчиться скоро - мені здається, що до літа. Є надія, що піду працювати. Так каже мій внутрішній голос.