Мені 33 роки, я вчителька. Працюю по цей час. Живемо в Харкові. Перший день був жахливий. Ми навіть не повірили, що у нас війна. Мене вранці розбудив чоловік і сказав про це. Ми відвезли дитину до бабусі і дідуся. Вони виїхали за кордон, а ми залишилися в Харкові. Було дуже страшно, грошей не було, і ми залишалися вдома.

У нас працювали волонтери. Але ми один раз тільки звернулися до них - коли роздавали у дворі м'ясо. А так, в принципі, нам всього вистачало: світло було, вода була, так що все – більш-менш.

Шокувало взагалі те, що Росія на нас напала, і зараз гинуть діти, мирні люди. Потрібно відокремити Росію від нас і почати нормально жити. Але вже не буде нормального життя. Те, що Росія зробила з нашими містами, - це просто жахливо. Але до всього звикаєш: не тільки до хорошого, а і до поганого.

Я поки майбутнього не бачу. Живу сьогоднішнім днем. Майбутнє я будувала, коли було мирне небо над головою. Сподіваюсь, що настане мир, і наші хлопці і дівчата повернуться живими.