Мені 37 років. У мене є двоє дітей. Виховую їх сама. Чоловік мешкає за кордоном.

Про початок війни я дізналася від батька. Він зателефонував уранці 24 лютого. Я зібрала речі і виїхала з дітьми з міста Суми в Лебединський район Сумської області. Там було ще гірше: росіяни бомбили з літаків. Ми ледь витримали десять днів і повернулися додому.

До сих пір проблематично дістати ліки для мами. Ціни на продукти виросли, а доходу немає. На роботу я не можу вийти, бо дитячий садок не працює.

Зараз спокійніше на все реагую, хоча досі боюся авіаобстрілів. Переживаю за дітей. Все ще не можу контролювати свій страх.

Думаю, що ще рік триватиме війна. Хоча з такою країною по сусідству, ми, мабуть, ніколи не почуватимемося в безпеці.