У перший день війни я побачила колони машин на трасі – люди виїжджали з Бердянська. Я з родиною місяць залишалась вдома. Неодноразово ми потрапляли під обстріли, жили майже весь час у підвалі. Росіяни зайшли у місто з перших днів війни. Поводили себе нахабно та казали нам, що вони нас «рятують». Тільки від чого? Не зрозуміло.

У місті не було світла, опалення та води. Зв’язку також не було. Жити в таких умовах я з чоловіком не захотіла, тож ми прийняли важке для нас рішення – виїхати. Я хочу повернутися додому. У Токмаку залишаються мої батьки, за якими я дуже сумую. Сподіваюсь, що скоро зможу їх обійняти.