А тих, хто не згоден з російською пропагандою, публічно висилають з міста у Запоріжжя.

Мені 38 років. У мене є син і чоловік. Ми жили у Василівці. До війни мали точку на ринку. Але зараз ми все втратили. Коли окупанти зайшли у Василівку, близько тижня йшли активні бої, щоб не пропустити їх на Запоріжжя.

Другого березня в нашу хату був приліт. Тепер у нас немає даху і в одній кімнаті нема стелі. Довелось ціле літо дах клейонкою перемотувати.

Грошей на ремонт немає. Зимувати там неможливо, довелось виїжджати у Запоріжжя. Чекаємо весну, щоб нас визволили, щоб ми повернулися в свій дім, почали працювати.

Коли йшли активні бої, в нас не було ні світла, ні газу, ні води. Їсти готували на вогнищі десь з місяць. Росіяни нас відрізали від постачання усього.

Із Запоріжжя не привозили харчі, магазини були порожні, люди бились за їжу, вигрібали все, що було в продажу, до останнього.

Коли все закінчилось, наш мер допомагав фермерською продукцією. Він відкрив свої склади і видавав гуманітарну допомогу борщовими наборами. Вже трошки пізніше окупанти дозволили завозити продукцію хоча б з оточуючих сіл. Люди почали привозили молоко, рибу, м’ясо. Потроху з’явилась їжа. Потім млин запустили, почали молоти пшеницю на крупу, на борошно. Однак нормального постачання і нормальної їжі там немає й досі.

Росіяни бомблять нас, а потім приїжджають їхні ЗМІ і знімають для новин, що це нібито ЗСУ зробили. У будинках і гаражах стирчать ракети і видно, що летіли вони з російської сторони, але вони навмисно знімають так, ніби це з українських територій летить усе.

Від такого обстрілу житлового кварталу 14 квітня загинула моя сусідка. Потім в липні ще одну нашу сусідку вбило під час масованого обстрілу.

Їм вже люди почали казати: «Що ж ви робите, навіщо? Всі бачать, звідки летять снаряди!» То вони почали обстрілювати вночі або рано вранці, поки всі сплять. А тих, хто не згоден з їхніми неправдивими новинами, вони публічно висилають у Запоріжжя. Кажуть: "Збирайте речі і їдьте геть!"

Ми виїхали у вересні, в останній день їхнього референдуму. Довго чекали на блокпосту, поки вони нас перевірять, сфотографують документи. Нас допитували, ставили провокаційні питання. Наприклад, говорити, що не голосував на референдумі не можна було – могли розстріляти на місці. 

Живемо поки в Запоріжжі. Чекаємо, щоб війна закінчилась якнайшвидше, щоб можна було повернутись додому.