Людмила Іванівна бачила, що росіяни зомбовані ненавистю до українців. Вони прийшли до нас саме вбивати, красти і руйнувати все, що тут бачать

Ми мешкали у селі Дорожнянка Пологівського району. Мені 58 років. Були в окупації, наш будинок розбомбило.

По телевізору почули, що війна почалася, але я йшла на роботу і мені не вірилося. Я в Пологах працювала. А потім і до нас доїхали танки руські, і ми зрозуміли, що це все дуже серйозно. 

Нічого не було з їжі, крім своїх запасів, світла не стало одразу. Води також не було, тому що башню розбомбило. Ми збирали сніг, топили. Здебільшого сиділи в будинку і не зачинялись, бо окупанти виламували двері. Ворота - так само. Місяць ми прожили в окупації і уїхали.

Залишилися без нічого, виїхали з однією сумочкою і зараз винаймаємо квартиру. Квартира дорога, і жити, в принципі, дуже важко.

Найбільше шокувало, що росіяни ставилися до нас негативно і що вони були зомбовані, наче насправді приїхали нас визволяти. Їхній штаб був біля нашого будинку, у нашій літній кухні вони тусувалися. 

В наш гараж також прилетіло - розбомбило і гараж, і машину, і все. А в нашому селі було багатенько люду, і тоді вирішили виїжджати, напевно, автомобілів десять. І ми ото до кумів у машину з однією сумочкою вскочили і виїхали. Дуже багато блокпостів проїжджали, дуже багато чоловіків трусили, роздягали. Загалом, багато складнощів було, поки ми не виїхали.

Як приїхали в Оріхово і побачили наших солдатів, тоді від щастя ми прямо плакали, сльози котилися.

Думали, що ось-ось - та й повернемося, а вже зрозуміло, що немає куди повертатися. Там, в селі, ні одної нашої людини немає - повиїжджали всі. А окупанти досі там. Розграбили все, розбомбили, біля нашого будинку ще і дорогу підірвали. Коротше, там уже одні руїни, немає нічого абсолютно. 

Діти поїхали далі, а ми ось залишилися з чоловіком тут. Чоловік на пенсії, а я працюю.

Вважаю,  війна скінчиться, коли ми переможемо. Коли виженуть усіх окупантів, тоді і скінчиться. Ми їх бачили: це нелюди, їх тільки треба виганяти і перемагати. 

Дуже війна скосила, і здоров’я забрала, і все це перенесли ми дуже важко. Мрію, звичайно, щоб закінчилася війна і щоб діти й онуки жили у своїй країні.