Євген з родиною не міг залишатися в окупованому селищі, бо російські військові поводилися зухвало, робили все, що хотіли. Як би важко не було залишати будинок і майно, довелося виїхати

Я з сім’єю жив у селищі Верхній Рогачик Херсонської області. Ми виїхали звідти, коли прийшли окупанти. Вони стріляли, грабували, заселялися в будинки місцевих. Страшно було за дітей. 

Газ відключили. Вода була. Аптеки не працювали. Банки й магазини окупанти одразу пограбували.  Пізніше у деякі магазини почали завозити російські товари, але ніхто не хотів їх купувати. 

Тяжко покидати свій дім. Ми взяли лише одну сумку з речами, а все інше залишили. Виїхали вранці. П’ять чи шість днів стояли у Василівці: чекали, поки нас пропустять.

Російські військові нас ретельно перевіряли. Страшно було проїжджати блокпост. А коли потрапили на українську територію, аж заплакали від щастя.

По дорозі забрали своїх односельчан – жінку з дитиною. У них машина зламалася. Ми побачили їх і запропонували підвезти. В автомобілі було вільне місце. 

Зараз ми живемо в Запоріжжі. Не хочемо далі їхати. Тут наші діти, і до свого селища недалеко. 

Кожного дня мріємо, щоб Верхній Рогачик звільнили. Вже хочеться додому. Думаю, що через один-два місяці війна закінчиться. Розцвіте наша Україна. Відбудуємо те, що росіяни розбили, і будемо жити у мирі та злагоді.