Мені 55 років. Я проживав з сім’єю в місті Пологи Запорізької області. Працював у районній стоматологічній поліклініці. Про початок війни почув по радіо, коли їхав на роботу. Невдовзі в місті з’явилися російські військові. Вони танками збили електричні стовпи на трасі, розстріляли автівки, припарковані біля дворів, повністю розбили центр міста. 

Ми залишалися під обстрілами 43 дні. Виїхали восьмого квітня, на день народження сина.Йому виповнилося 18 років.

На блокпосту окупанти примусили його вийти з автомобіля і роздягнутися. Росіяни вимагали військовий квиток. Ледь вдалося вирватися.

Зараз я з дружиною і чотирнадцятирічною дитиною живу у брата в Запоріжжі. Син поїхав на навчання у Дніпро. Мама залишилася в Пологах. Їй 86 років. Ми не змогли її відразу забрати, бо нас було четверо в автомобілі. Вона могла їхати тільки лежачи. Ми планували повернутися по неї, однак дорогу через Оріхів перекрили. Через Василівку їхати довго. Можна простояти від трьох до шести діб. Мама не витримає стільки в дорозі. Ми передаємо їй через волонтерів гроші, бо вона з лютого не отримує пенсію. 

Вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. Після деокупації ми повернемося в Пологи.