Тетяна Олександрівна з донькою виїхали з Харкова у Польщу, щоб врятувати свої життя від обстрілів

24 лютого я поїхала на роботу в магазин, і працювала до вісімнадцятої вечора. Людей було дуже багато, вони купували все, що бачили. Після закриття ми з колегами мали йти додому, але почався обстріл, тому ми ночували у холодному приміщенні магазину.

Вдома на мене чекала п’ятирічна донька, але я їй пояснила, що мама не зможе приїхати. Я сказала їй, щоб вона не боялась звуків вибуху, бо то грім гримить.

Наступного дня у Харкові їздили тільки таксі, тому я була змушена викликати авто, щоб дістатись до залізничного вокзалу. Там я дізналась, що електрички скасовували, тому була змушена ночувати на вокзалі. Вранці трамвай довіз мене до моста на Олексіївці, далі люди допомогли мені доїхати до блок-поста, де я зловила попутку додому.

Ми їхали через колони підбитої російської техніки. Я бачила авто, в якому вбили звичайного чоловіка. Коли приїхала додому, то сказала рідним, що в Україні почалась війна.

Біля нас постійно були обстріли, тому ми вирішили покинути домівку. Нам пощастило, що нас вивіз евакуаційний автобус. Зараз ми з донькою у Польщі. Я шукаю роботу, щоб забезпечувати нас.