Олена з дитиною виїхала з рідного міста. Чотири дні вони чекали, коли їх випустять з Василівки.

Я жила в місті Скадовськ Херсонської області. Мені 42 роки. Наше життя змінилося 24 лютого. Ми в окупації з дев’ятого березня - до нас приїхали незвані гості, вони й досі там. Ми з дитиною виїхали в серпні, а батьки мої лишилися. Дуже тяжко їм там. Усе дорого, нічого не працює, зі зв’язком проблеми.

Нас шокувало те, як росіяни себе поводили: вдерлись в наше місто, розмістили свої бойові установки.

У Скадовську зараз усе зачинено, банківська система не працює, гривня не ходить. Загарбники перейшли на російський рубль, змушують людей отримувати російську пенсію.

Ми виїжджали на свій страх і ризик, тоді не було «зеленого коридору». Ми їхали з перевізником власним коштом. Був відкритий лише один напрямок – через Василівку. Їхали ми дуже довго, стояли, страждали від спеки, було багато маленьких дітей. Це була страшна і тяжка дорога: ми хвилювались, чи доїдемо взагалі. Люди по п’ять-сім днів стояли просто на дорозі. Виїхали ми на четвертий день. Тепер живемо в Запоріжжі.

Ми цілеспрямовано їхали саме до Запоріжжя, тому що тут є знайомі. Зараз орендуємо квартиру. Я працюю перукаркою, як і раніше, а донька навчається.

Батьки залишилися в окупації. Там російський зв'язок, тому спілкуємося через Інтернет.

Навіть не знаю, що буде далі. Ми тільки чекаємо нашої перемоги, а там – побачимо, як і що буде. Треба все перечекати, пережити. Думаю, все буде добре.