Мені 56 років. Я живу в Охтирці Сумської області. Працюю в лікарні.

У перший день війни російські військові намагалися прорватися в місто. Був бій. Я йшла на роботу й чула вибухи та стрілянину.

Над головою кружляли літаки і пролітали ракети. Дуже злякалася. До нас у лікарню привезли багато поранених з військової частини.

У нашому провулку всього шість хат, жителі яких не спілкувалися одне з одним. А під час війни допомагали, ділилися продуктами.

Діти злякалися: на час воєнних дій донька виїжджала. До 16 березня жила в Котельві. Там також дуже хороші люди, підтримували.