Ми проживали в місті Гуляйполі з сім'єю: чоловік і його хвора сестра, інвалід з дитинства. У нас два дорослих сини, вони живуть у Запоріжжі.

Нам син подзвонив рано-вранці і сказав, що почалася війна. У Гуляйполі відключили світло, пропала вода, а потім і ще і газ пропав. Ми жили в приватному секторі, в нас колодязь у дворі, плита в хаті. Переховувалися в погребі, тільки починалися обстріли. 

Доводилося з сестрою цією йти в погріб, її на руках туди затаскувати. У нас погріб маленький, а все-таки хоч трошки було не так страшно. Обстріли були великі, і дуже було страшно.

10 числа пішли з чоловіком садити картоплю, а сестра залишилась дома в хаті, і нас накрило вибухом.

 До нас на огород прилетіло чотири снаряди, ми тільки встигли в балку забігти. Прийшли у двір з городу, а там загинув чоловік від осколкового поранення. І до сусідів прилетіло і дуже хату побило. Дівчинка мала в хаті була, а молоді чоловік і жінка в дворі були.

Ще досі в голові звук тих прильотів і вибухів. Від нас десь метрах у двадцяти були прильоти. І вбитий мужчина ще досі перед очима стоїть: він йшов додому, і по дорозі його вбило уламком.

Ото після того ми ще п’ять днів посиділи і більше не витримали, переїхали. У нас же інвалід, вона не розуміє, що таке вибухи, що це стріляють, і нам прийшлося виїхати.

Ми ж на околиці міста жили, і воно ото стріляли, і снаряди літали у нас над головою. Літаки літали, стріляли - це все на глазах було, видно було. Ми після того ще пару раз приїхали - воно ж додому хочеться. Приїдеш, а воно ж стріляють. Зараз там наших сусідів дуже багато залишилось, і молоді, і діти, і старі. 

Ми в Запоріжжі у сина зупинилися, і на даний момент ми тут знаходимося.

Скоріше б війна закінчились, бо дуже додому хочеться. У мене сестра знаходиться в Гуляйпільскому районі. Вони на косовиці були, і їх також обстріляли в хаті. З нею тітка лежача. Переживаю, дзвоню кожен день додому - до сусідів, до знайомих – тих, хто там залишився. Дуже переживаю і хочу додому. 

Мрію, щоб було мирно, щоб не стріляли і не гинули люди. Щоб було мирне небо у нас, всі були щасливі і здорові. Хочеться, щоб не було війни і ніхто не плакав і не гинув, щоб не було отих розрушень. Як подивлюся на своє місто, а там уже немає нічого, і кожного разу - якісь нові руїни.