Гаташ Анастасія, 14 років, КЗ “Пономаренківський ліцей Роганської селищної ради Харківського району Харківської області”, с. Хроли

Есе «Один день»

 Війна – просте слово, а скільки асоціацій до нього.

Ще така малесенька, а вже знала, що таке війна. Якось я повернулася зі школи додому в сонячний день і, як завжди, вдома увімкнула телевізор, дивлюся, а вже немає тих яскравих мультиків, а на всіх каналах тільки чоловіки бігають зі зброєю. Дивлюся на маму, а вона дуже засмучена, я не розумію, у чому справа. Стільки питань у голові, на які хочеться знати відповіді.

Мати відвела мене в іншу кімнату й почала говорити:

– Пам’ятаєш ті книги про війни, де тобі здавалося, що це не насправді, що це фантастика?

– …

– Прийшла справжня війна, доню…

Я дізналася, що нападники захопили наш Крим. Люди покинули свої рідні домівки, щоб врятуватися. Найбільше постраждали Донецька й Луганська області. Людям зараз потрібна допомога, тому їм допомагають волонтери і небайдужі люди.

У мене тоді все всередині перевернулося. Я читала про це тільки в книжках і не думала, що це все насправді. Уже 2021 рік, і нічого з того часу не змінилося. Донині ми в новинах чуємо імена загиблих.

Ми будемо сподіватися, що все це скоро закінчиться, і люди повернуться у свої рідні домівки.

До обрію тягнеться стежина,

Проводжає мати сина –

Виросли вже крила.

Ще хвилина…

Упала сльозина,

Мов із неба краплина.

Чекатиме його рідна сторона

Та велика родина.

Людмила Кибалка

Я мрію, щоб війна закінчилася і на обличчях людей, які перебувають не в своїх домівках, розквітла усмішка, щоб вони знали, що вдома їх люблять і чекають з вірою в краще мирне життя.